29.04.2013

Падучая звезда


Я снова начинаю бунтовать,
И в сердце дух мятежности вернулся,
И раздвоилось «я» моё опять,
И сломанные крылья в небо рвутся.

Но, шею захлестнув петлей молвы,
Меня швырнули в пыль цветком ненужным.
И пусть не опускаю головы,
Но все ж обида моё сердце душит.

Так как же мне подняться над собой
И, позабыв смертельную обиду,
Поспорить с сердцем, с разумом, с судьбой,
Подняться в небо, чтобы в бездну ринуть.

Подняться в небо на короткий миг
И, задержавшись над высокой кручей,
Обнять душою весь огромный мир
И ринуться к земле звездой падучей.















Молитва


Молитву запомни,
Всегда говори,
Когда спать ложишься
И помни в пути.

Тебе Бог поможет,
Молитву прочти,
Что Богу ты верен.
Ты всем докажи.

Молитву простую
Лепечут уста,
Дождя умоляют,
Ради Христа.

О Боже, дай дождя, небо,
Уроди, земля, хлеба,
Рыбы дай, море,
Обойди стороной, горе!

Так повторяй –
И дождик пойдет,
Несколько раз –
И беда обойдет.

Молитву ты эту
Всегда говори,
Когда спать ложишься,
И если в пути.

Бог всех нас рассудит
И всех нас поймет,
Если дождик вам нужен –
Непременно пойдет.

Мои стихи


Когда уйду однажды в мир иной,
Пусть обо мне стихи мои напомнят.
И вашу жизнь любовью неземной
И нежностью, и добротой наполнят.
Познала я и счастье, и беду
В своем движеньи жизненном, извечном.
Но никогда: ни в страхе, ни в бреду –
Я не была ни разу бессердечной.
Всю жизнь свою была лишь с теми,
Чьей чистой совестью живу, дышу.
Судьбу свою я посвятила теме
Добра и чуткости, о чем в стихах пишу.

Я зрозумів

Я зрозумів, чом чобіт турка,
 Ляха та шведа нас гнобив,
Поглянь у Раду, на придурка,
Що наш обранець наробив.

Літак з паперу там літає,
Ні, це не школа чи ліцей,
Заможній клан щось там читає,
А другий  робить безлад цей.

"Друзі" у НАТО тягнуть жваво,
Ті, до Росїї, наче рак,
Роздерли навпіл всю державу,
Знайшли у розбраті свій смак..

Чубляться різнокольорові,
Сирени, лайки, гомін, сміх,
Носи розбили аж до крові,
Дивися світ на влади гріх.

Про що збентежено й вороже
Законодавець  гомонить,
 І котрий рік ніяк не може,
Владу від грошей відділить.
 вересень 2006 року

27.04.2013

Дуб

 У речки Северский Донец
                                                           Огромный Дуб растет.
                                                         Он много покорил сердец,
                                                                600 он лет живет.
                                                 Здесь Пушкин был стихи творил,
                                                          А хочешь! – ты пиши.
                                                    Дуб наших предков пережил,
                                                        Титан в лесной глуши.
                                                        И мы с подругою пошли,
                                                          Чтоб дуб тот повидать.
                                                         Вот показался дуб вдали,
                                                              Его нам не обнять.
                                                         Лесной могучий богатырь,
                                                                Он пережил века.
                                                  Как Святогорский монастырь
                                                            И как Донец река.
                                                                14.04.2004г.                                 

Шиповник


                                 Шиповник цветет
у проезжей дороги.
Коснись – обожжет
твои руки и ноги.
И душу  затронут
 колючие плети –
Ты бросишься в омут,
забыв все на свете.

Плоды их под осень
 наповняться кровью.
Лишь ты – у обочин
 с разбитой любовью.
Когда же пройдет
 наважденье дурмана,
на серце зажжет
 незажившая рана.

Красивых заранне
 в пути обходите.
От них лишь терзанья –
Себя пощадите.
Красой одурманят,
В цвету обнадежат.
Но жизнь испаганят,
Храни тебя Боже!.

Безрассудная любовь


Моя любовь граничит с безрассудством.
Что тут сказать? Она и впрямь больная.
Ошиблось адресом шальное чувство,
И вот живу я, мучаясь и страдая.
Мне совесть душу всю испепелила
И жизнь в исчадье ада превратила
Грозит бедою мне, бранит сурово:
«Не тронь женатого! Не тронь чужого!»
Моя любовь – безумная стихия.
Она, как взлет в космические дали.
Свои смятенья выношу в стихи я,
Им доверяя все свои печали.
Переболею я, перестрадаю,
Опомнится любовь моя шальная.
И сердце облегченно вновь забьется
И адресом уже не ошибется.

24.04.2013

Дерево любви


                                           Легенда существует в Святогорске:
                                                О дереве любви молва идет.
                                     Дуб и сосна, обнявшись, растут вместе,
                                                Такое чудо здесь оно живет.
                                               Туристы приезжают отовсюду,
                                           Любовь деревьев, чтобы повидать.
                                               Такого даже у людей не будет,
                                           Чтобы века плечом к плечу стоять.
                                             Когда я эту местность посетила,
                                                 Я поспешила к дереву любви.
                                         Людская зависть ту любовь сгубила
                                            Где же она? Откликнись! Позови…
                                            Прошли невзгоды, бури устояли,
                                           Дуб и сосна-пример любви в веках.
                                         Людей же против – слабы оказались.
                                                Ее спилили, он чтоб не зачах.
                                          Когда пришла на место, оказалось,
                                           Что дуб один, подружка умерла.
                                              И на пенечке где она стояла
                                         Блестит, как слезы, янтаря смола.
                                       14.04.2004г.                                             

Крошечке-правнучке!


Хорошая, любимая, родная,
мы друг от друга далеко живем.
Тебя понянчить каждый миг мечтаю,
но нам, увы, не скоро быть вдвоем.
Я не брала тебя еще на руки,
не целовала личико твое,
но как тоскую по тебе в разлуке,
правнучечка, сокровище мое!
Я все же верю: будет наша встреча!
Мы, Настенька, увидимся с тобой!
Нет счастья большего на белом свете,
чем быть прабабушкой твоею, Ангел мой!

Псарня

Никто грядущего не знает,
Что через сутки, через год,
Меня шеф срочно посылает
В Ясиноватский  машзавод.

Принять уклонную машину
В исходе месяца, заметь,
Всю, до болта, не половину,
Проблем в дальнейшем не иметь.

У проходной КАМАЗ встречают
Охраны доблестнейший взвод,
Въезжаю, лают, лают, лают,
Толь это псарня? Иль завод?

Вокруг цехов одни вольеры,
Друг человека, это так,
Мне показалось то сверх меры,
Как прокормить столько собак?

За девять сот четвероногих,
Жилплощадь каждой, конура,
На воле это не у многих,
Во время отдых, корм, игра.

Есть пищеблок, меню мясное,
Ветеринар и лазарет,
Сад-ясли, даже и такое,
Чего у сапиенса нет.

Избави Бог, в завод корейца,
Он получил бы лёгкий стресс,
Глаза круглей, чем европейца,
На любой вкус деликатес.

Чисты газоны и дорожки,
За всем надзор, хозяйский глаз,
Всё подбирают, вплоть до крошки,
Бывает за день много раз.

В охране дисциплина строго,
В напряге офис, персонал,
Для меня новшеств было много
И не себе их испытал.

И так, короче, задержалась
Бригада сборщиков со мной,
На третью смену вся осталась,
Хотя не я тому виной.

За это время уже ужин
Псам персонально разнесён,
А сборщик? Будто бы не нужен,
Таким вниманьем обделён.

Один с бригады в магазине,
Хлеб, пять батонов, всем купил,
С напитком вместе внёс в корзине,
И меня к «пиру» пригласил.

Почти в два ночи, пировали,
Девять уставших мужиков,
За пять минут всё поглотали
И с ними я, из чужаков.

В три ночи только обкатали
Машину в цехе технари,
Готовить под покраску стали
И сжатый воздух подвели.

Огрехи, ржу, электросварку,
Поглотила краски смесь
И июльскую запарку
Завершили в цехе здесь.

Социализма штурмовщина
Ты въелась в  производство так,
Возможно план тому причина?
Толь в руководстве здесь бардак?

Всегда на новую машину
Листаю паспорт, формуляр,
Не дай Бог, в месяца кончину,
 Есть дата,  качества скаляр.

С рассветом только разбежались,
А ведь с утра на сборку вновь,
Не отдохнув, в строю остались,
В войну, то вылилось бы в кровь.

Налёт подавленности, страха,
Тут источает персонал,
Неверный шаг и будет плаха,
Я из общения узнал.

С каким-то чувством раздвоенья
Завод под лай псов покидал,
Остался дешев труд творенья
И воплощения в металл.

О вкусах, слышал, кто же спорит,
В душе остался кавардак,
Чин пса любовно благоволит,
Ценя за преданность собак.

Прожито шесть десятых века
Директор, будто не дурак,
Но постигая человека,
Боготворит всё же  … собак.

        31 июля 2003 года

22.04.2013

Улица Садовая


По улице Садовой
К девчоночке бедовой
Спешил я на свидание,
В руке букет цветов.

И от улыбки яркой
Судьбы не ждал подарка,
Становится теплее,
Все ясно и без слов.

А помнишь, елки – палки,
Бродили мы вдоль балки,
И нам, как по заказу,
Пели соловьи.

Пьянил весенний запах,
Подруги стали ахать,
Мы жадно целовались,
Расстаться не могли.

По улице Садовой,
В стране, тогда бредовой,
Я в девушку влюбился
В сиянии зари.

Теперь я с нею вместе,
Слагаем ночью песни,
Потом мы напеваем,
Мелодии любви.

На улице Садовой
Цветут сады по новой,
Здесь девушки весною
Красивы, как цветы.

И если встретишь «Паву»,
Девушку – забаву,
Подумай лучше сразу,
А не влюбился ты?

На улице Садовой
Цветут сады по новой,
А в рощице дубовой
Колдуют соловьи.

На улице Садовой
Сады цветут по новой,
Уж дети поженились
И внуки подросли.

По улице Садовой
Иду домой с обновой,
И бабушке бедовой
Несу в руке цветы.

Ты, бабушка, не ахай,
Не надо только плакать,
Послушай, как выводят,
В дубраве соловьи.

Слова я их не знаю,
А сердце замирает,
В глазах твоих читаю,
Что песни о любви.

На улице Садовой
Цветут сады по новой,
А в рощице дубовой
Колдуют соловьи. 

  

*** *** ***

Серёжа, Серёжа, остались две розы
                      Остались две розы от нашей любви,
                      Но я сохранила те чувства, что были,
                      Хоть нет тебя рядом, зови - не зови
                       Три розы завяли, и время настало:
                        Машина умчалась, и поезд ушел.
                     То место, где были, мне раем казалось,
                    Но вот Я проснулась, и сон мой прошел.
                        Я в мире реальном опять обитаю,
                          Дела и заботы заполнили быт,
                    Но принца из сказки теперь вспоминаю,
                      Чудесный мне сон никогда не забыть.
                                                 01.05.2004г 
                 


Воля небес решает наши судьбы


Что завтра ждет нас, мы того не знаем,
Все решено за нас на небесах,
Что предназначено судьбой, то пожинаем,
Неся груз жизни на своих плечах.
Живем порой неправедно, поспешно,
Все норовим узнать, что дальше ждет.
А что мы можем ждать от «оборотней грешных»
И от «вождя», что в пропасть нас ведет???
От «новых» их «идей» нам нет просвета.
Попробуй-ка в седле тут удержись…
…И все ж мы благодарны небесам за этот
Земной подарок под названьем – жизнь!
Дни протекают скоротечно, мимо
И их мгновений повторить нельзя.
О, как жаль, что жизнь неповторима
И коротка, увы, ее стезя.



17.04.2013

Думками та шляхами Тараса.


           Та чі не весна, що «у буянні, мов вино виграє», повела поетів клубу «Натхнення» до людей?!  Поділитися думками, виплеснути із душі наболіле поетичним чарівним словом.
         У березні-квітні у міському краєзнавчому  музеї   відбулися зустрічі з  учнями РОШ №-3  (керівник шкільного музею Третякова Т І.) з нагоди  шевченківських роковин та Дня рідної мови. В орнаментованому українськими  вишиванками приміщенні  з назвою «Дорогами Тараса» під спів народних пісень місцеві літератори письменник Іван Шкурай, поети Юрій Униченко,  Віктор Зинов’єв, ділилися спогадами, пов’язаними з Тарасом Шевченком.
         Іван Шкурай розповів про  зустріч письменників України у Каневі біля могили Кобзаря, де звучало його безсмертне « «І мне в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом!»
 І сходило сонце  над сивим Дніпром, мов якесь знамення… Іван Васильович розповів про відкриття пам’ятника Шевченкові в Луганську, на якому він був присутній, де до луганчан звернувся письменник Юрій Мушкетик зі словом «Шануймося, українці, бо ми цього варті!». А цього дня  В. Зінов’єв та присутні читали вірші Кобзаря. Ю.Униченко  відмітив красу та співучість української мови, прочитавши свого  «Віршарика»,  у якому:
                                      «…На калинову долю сина,
на міць та славу України
плекала радо мрію в плесах
своїй душі  мов  поетеса.
У розквіту свою державу
Хотіла бачить моя мамо.
І дарувала сину слово
Із плес української мови».
          У літературній гостинній Будинку творчості дітей та юнацтва Юрія Униченка та  Раїсу Мальцеву зустріли  юні дарування. Вели  розмову на шевченківські теми. Поет читав: «Нас з сином зненацька спіткала дорога, що степом котилась в Ташкент від порога…» Місцевість «Іргиз» враз розкраїла душу. Тарас тут пізнав злую спеку та сушу…» Згадалось, що в цих краях він відбував покарання за вільнодумні вірші  з критикою  правлячої родини.  Усть-Юртівське плато, пісків кучугури, де одяг від поту  телячої шкіри…». «Близ  форту Шевченка була та дорога Юрка Униченка  в питаннях до Бога». Так народилась його книжка «Голос зурни» та  вірш «Мілена читає…».
 На гладі пересохлого   степового казахського  озерця   спокійно плескалися два  вільних птаха – білі лебеді. Не знаючі кордонів птахи приваблювали проїзних. Серце різонула думка: Та чі міг у свій час при виді таких птаців солдат Шевченко з душе. Митця, вболіваючого за долю своєї України, байдуже пройти мимо. Чи не звідси його жалісна сльозою «Лілея»?
         «Скажи мені, мій братику
         Королевий Цвіте!
         За що мене, як росла я,
         Люде не любила?
         За що мене, як виросла,
         Молодую вбили?..».
Чи не поетичне відлуння Тарасових думок у наше  неспокійне сьогодення, вболівання за долю молодої  української держави?
МІЛЕНА ЧИТАЄ…
               З нагоди Шевченківських
                роковин
Мілена Карпенко
Черпала душею
З поеми Шевченка
Журбу про лілею.
Туманило очі
Те слово безвинне
Про долю жіночу
Твою, Україно.
Плескалась надія
На хвилі озерця,
Яка досі гріє
До болю на серці.
В узбіччі Аралу
Усть-юртівське плато...
Мене там дістало
Те слово крилате.
Обвітрене часом
Само відгукнулось.
Там наші з Тарасом
Думки перетнулись.
Які при дорозі
В одну не ввібрати.
Хлюпочуть  у прозі,
У віршах крилатих.
Чи знала дівчина,
Як слово те діє?
Про що Україна
Зажурена  мріє?
Що кличе сьогодні
Людей на майдани
Чому це не згодні,
З душі рвуть кайдани?
Чого в завірюху
Людина бажає?
Душа моя слуха.
Мілена читає.

         Керівник гуртку Яблонська Л.О.   повідала, що з часів студентства у Алма-Аті була свідком, як казахи вшановують пам’ять Шевченка. Привезену ними з Канева лозину верби посадили в пісках Казахстану, яка прижилась на  на добрім слові.
         Помітивши, як українець любується рівниною оренбургського степу,  казахи-попутчики не проминули з гордістю запевнити: «Це наша земля!» Боляче було від думки: та чи почуєш таку відвертість на ровеньківській землі, де навіть слово  українське ріже слух з оглядкою «бува не западенець затесавсь у наші краї?!»  Прикро та гірко…
 Але ж Великий Кобзар звертався до нащадків, до «  сім’ї великій, вільній» застерігає «не приспати волю», «будити її» на землі, «де все мовчить…»
         Гуртківці Артем Макаренко, Даша Мельник та Ганя Солонська отримали  високу оцінку своєї творчості. Були запрошені  до гостини клубу «Натхнення»  та незабаром були радо прийняті господарями зі своїми творами.
         З реабілітаційного центру надійшло повідомлення про успішний виступ Микола Черняка, який  розплескав  розбуджену весною  душу поетичним словом.
         Мабуть, все таки весна по справжньому діє на людину. А коли та людина, з поетичною душею, то особливо.