31.01.2013

*** *** ***

     В чужих грехах себя не тешу.
       В своих – душою не безгрешен.

Уронила хвост Медведица
В синь рождественских снегов.
По морозу мягко стелется
Звездный путь среди холмов.

Мчит мой конь, судьбой оседланный,
Ширь охватывает глаз,
По дороге неизведанной,
На заманчивый Парнас.

Музы звездами бросаются –
К счастью или на беду?
Пусть мой конь не спотыкается
На стремительном ходу.

Где над саваном куражится
Черный ворон, белый снег
Мне запятнанным покажется,
Как не смытый чей-то грех.

Подхвачу его негаданно
В сногсшибательном скаку.
Будет многое оправдано
Мне на жизненном веку.

И никто мне не поручится,
Что у звезд иная жизнь.
Только ты, звезда попутчица,
За холмы не закатись.
         13 января 1997 г.


30.01.2013

*** *** ***


                                                      Вечор, гроза прошла лихая
Ржаное поле грудь вздымает.
Взопрело аромат вдыхает.
Ночь успокоит страсти мая.

Сны беспокойной новизны
И режет слух от тишины.
Законам мироздания в угоду
Прими отдохновение природы.

Заря полог приподнимает,
Зардевшись, щебету внемля
Слезу росы стыдливо пряча,
Долонь смахнет дыханьем дня.

Березы косы заплетая,
Стоят опрятны и бледны.
И дубы степенно взирают
На страже чуткой красоты.


Мне жаль

Вас, претенденты в президенты,
Я просто не могу понять,
В вас  вирус власти? Компоненты?
И ваше рвенье не унять?

Мелькают близнецы программы
Во взбудораженых так СМИ,
Но не волнуют нас те драмы,
Где вы готовы лечь костьми.

Как много "спринтеров" проскочит
В том марафоне выборов,
Глядеть на них никто не зочет,
Как бык на яловых коров.

Как стайер пятилетку эту
Ракетчик слабо пробежал,
Но он познал уже планету
И будто мир зауважал.

"Ум, честь и совесть", не забыли,
Прошедших дней уж боле нет,
Вы блага поровну делили,
Так  позволял вам партбилет.

Мне очень жаль, что выбор беден,
Отжившему б не повезло,
Не знаю я, кто боле вреден,
Стараюсь выбрать меньше зло.

С семьёй повторно голосую,
В кабинке свет мне бьёт в глаза,
Мой голос "против", я тоскую,
А было  б лучше,  если "за".
 ноябрь 1999 год.

28.01.2013

*** *** ***


Над тобою небо синее.
       Расступились вдруг облака.
      За самолетом белая линия,
 Словно речка из молока.
       Ты устроилась под березою,
               прикоснувшись к стволу руками.
           Кофта белая с красной розою.
Косы белые ручейками.
          Ветер дунет – они колышутся,
            словно той же березы веточки.
                  В шуме ветра мне четко слышится
          имя нежное - Света, Светочка.
                                                              

До звитягу духу

    Всю ніч мела хурдель. Та бездоріжжя не завадило  місцевим поетам зібратися на чергові збори. Його вони присвятили знаменним датам з днів народження відомих українських поетів: 115-тим роковинам Володимира Сосюри (1898-1965 рр), 75-ти річчю Василя Стуса (1938-1985 рр.) та 85- річчю ровеньківського поета Івана Бесчастного.
            1.Інформацію про життя і творчій феномен таланту Володимира Сосюри надав Юрій Униченко. Зачитав декілька його ранніх творів, він відзначив їх дивовижну ліричність, високу почутливість,   чаруючу мелодійність та привабливість поетичного слова:
 Все кругом голубе,
 росокосая,
Я край хвіртки тебе
 бачив босою.
Бачив босою
 та рум’яною…
Я в саду іду за коханою.
Місяць срібного
 зняв картузика.
Яке любов моя,
 грає музика (1926 р.)
   *     *    *
Ластівки на сонці, ластівки на сонці,
Як твої зіниці в радісних очах:
Зацвіли ромашки десь на горизонті.
Пахнуть поцілунки, як китайський чай.(1927р.)
            Володимир Сосюра у ліриці – це український Єсенін. Тільки він рішуче вигукує:               
 … Та не діждать золотозубим,
щоб я загинув через них!
Я – не Єсенін, я– Сосюра –
 поет рабів і комунар.(1928 р «В сумі»)
            Володимир Сосюра – це палкий патріот своєї країни. Творчість його не обходить народних прагнень до здобуття  незалежності та збереження рідної мови: «О, нація моя, роздерта і розбита на табори ворожі і чужі…» «Ні, наша мова не загине, її не знищуть сили злі».
            Творчий шлях поета був не рівний, в окремі періоди життя драматичним, близьким до трагізму Творчість його стає «захалявною» по вислову комісара освіти Шумського  Через перебування в 1918-20 рр в петлюрівської армії – армії незалежної України ( « І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було…») його роман «Третя рота», поема «Махно», вступна частина поеми «Мазепа» загинули в архів х ДАУ. Йому забороняють друкуватися та виступати з окремими творами.
«Навколо радості так мало» - вступна частина до поеми «Мазепа» була мов бомба в літературному середовищі», рукопис її вилучили у білоруського поета Дударя, згодом розстріляного.  Друкувався під цензурою та  самвидавом. За вірш «Любіть Україну» у переробленому виді у збірці «Щоб сади шуміли» у 1947 році йому присвоїли зівання лауреата Сталінської премії 1-го ступеню. А вже в 1951 році компартійна «Правда» знищувальною статтю «Об идеологническом извращении в литературе» піддала його творчість різкої критиці. Серце поета не витримало такої напруги. В 1965 році помер в санаторії «Конча-Заспа» від інфаркту.
            Він постійно терзався у душевних сумліннях, щодо  свого місці в житті, про що свідчить його вірш « Два Володьки».
            Володимир Сосюра любив Україну такою яка вона є була: з її кукурудзяними  ланами, з робітничими передмістями та заводськими трубами, з людським різномов’єм, з гомоном на перонах, з людьми в папахах, з запахом тютюну, самогону та кінського поту, з героями та не героями, з солов’їним співом та чорнобровими дівчатами, яким від щиросердо дарував конвалії з любов’ю, яку нам заповів:      «Любіть Україну, як сонце любіть.
                                               Як вітер і трави, і води.
                                               В годину щасливу і в радості мить.
                                                Любіть у годину негоди…
            Непримиренний до ворогів своєї  держави, до золотозубих непманів, до тих, хто різав його вірші, хто паплюжив його ім’я за любов до України, до людей та рідної мови в поемі «Розстріляне безсмертя» він називає поіменно і друзів, і недругів, і мертвих, і живих.
             Сосюра  це юнь моїх батьків.
Сосюра – це поетичне натхнення сучасної поетичної молоді. З щирою присвятою до нього:Не був тоді в його шкурі,
                                               Не сьорбав із ним борщі…
                                               Скажу: «Спасибі» Сосюрі
                                               За його золоті вірші.
     Письменник Іван Шкурай  розповів про ще трагічнішу долю жертви сталінського тоталітаризму про  творчість Василя Стуса, поета, дисидента-правозахисника, який виступив в захист  переслідування української інтелігенції разом з В. Черноволом, І.Дзюбою. В період 1972-77рр, 1980-85рр. відбував покарання  в таборах суворого режиму, та   карцерному режим два роки, де і помер нескореним. Йому посмертно присвоєно звання Героя України. Вірші його – це протест проти свавілля влади. Збірка його віршів «Птах душі» так і не вийшла на волю. Прочитав один із його віршів.
             Через  декілька десятиліть поет Стус переосмислить поетичні рядки Сосюри у вірші  « Ви ходили до Петлюри за штанами,
Ми ходили за штанами в магазин…
Ви свою виборювали волю,
Ми ж її хутенько пропили.» Сосюрі не вдалося зберегти національні ідеали своєї молодості, протистоячі « двум Володькам». Василь Стус демонструє можливість опору в суспільстві силою власного життя. Цьому присвячуються виставки, присвячені творчості звитяжців великого духу.
Іван Васильович розповів по споминам  письменника Петра Панча, про зустріч в Ровеньках з літераторами України Іваном Микитенком, Володимиром Сосюрою, Павлом Тичиною, Остапом Вишнею.., про те як їх переносили через калюжу.
             Віктор Зінов’єв  нагадав, що на вірші Стуса є пісня «Посадив на могилі яворину…»  Юрій Униченко прочитав своє присвячення тому часові:
« Слышишь , стучат… Открой
Под дверью  стит конвой.
Дверь растрощил сапог
Грубым ударом ног.
Щелкнул затвор. Затих».
Холод сковзал твой дых.
Время то – не игра,
Со страхов врывалось вчера
В нашу тревожную жизнь:
Зачистки тогда велись.
И вовче он от блажи,
Тех, кто «лишенее» скажет.
Слышишь, стучат…открой!
За кем то снова конвой?
Поэт и доктор наук…
Помнят зловещий тот стук.
             Іван Шкурай на спомин про ровеньківського поета Івана Бесчастного, якому зрівнялося 85 років з дня його народження, прочитав його вірша «Утренняя дымка, дымчатый рассвет…»., яка ввійшла до поетичної збірки "При свечах".  Присутні пом’янули поета добрим словом.
       Віктор Зінов’єв та Микола Черняк прочитали свої поетичні  та дотепні байки з нашого сьогодення. Прочитала свії автобіографічні вірші духовної направленості, новий член літоб’єднання,  пенсіонер, в минулому вчитель - біолог Білоцерковець Лариса Іванівна, яка вже має свою книжку віршів.
       Учасники обговорили подію  у місті  омолодження  нашого міста: зміни дати виникнення поселення Ровенецької слободи з 1705 року на 1793 року. Підставою до чого  стала дата передачі Орлову  поселення з кріпаками. Але ж до цього поселення було…
            Закінчили спором про  протиріччя  біблейських  фактів з Біблії, яка є джерелом сучасної духовності та мудрості, бажаючи один одному божої іскри у творчості.
                                                         

26.01.2013

*** *** ***

Зима спеленала снегами
Пригорки, поля и леса.
Неделю шумела вьюгами,
А нынче какая краса!
Стоят, как невесты на свадьбе,
Березки в миражной фате.
Мне к ним бы, да не помешать бы,
Их тихой заветной мечте.
Кружитесь же в свадебном вальсе
Березки средь белых полей.
Не в ваших ли кронах остался
Пыл юности светлой моей?


23.01.2013

Прости

Прости за глупый наш разрыв.
Кто в молодости не был грешен?
Кто самолюбие не тешил
И к нежности глушил порыв?
Прости за то, моя печаль,
Что в сложном лабиринте жизни,
В моей судьбе, ты третьим, лишним
Вдруг оказался, как не жаль.
Нас слепо развела судьба
И не уместная гордыня.
Ты был неправ, я – неправа,
В итоге мы – чужие ныне.
Костра нам вновь не развести,
Не раздобыть огня из пепла.
Любви позволили нелепо
Чертополохом зарасти
И все ж прошу: прости за боль,
Обида тоже пусть не гложет…
Теперь ничто нам не поможет
Вернуть угасшую любовь.


Славянская традиция в еврейской оппозиции

 Мерили на свой аршин
Знатоки всех величин.

Не набил себе мошны
С нобелевской экс – казны.

Не попался в тот капкан
Мудрый Гриша Перельман.

«От добра – добра не ищут»
В доказательстве напишет.

На границе понимания,
Власти денег без внимания.

Там стоит как истукан*
Странный Гриша Перельман.





22.01.2013

Двадцять два


Двадцять  два –  це знакове  число,
Микола   Другий  стільки  років правив,
Держава бачила добро і зло,
Але народ не  зрозумів  і  зрадив.

За що  жорстоко  покарали так царя ?
Невже з народження і  міняються  роками
Інстинкт,  який  закладений у звіря ?
Чи люди при  житті такими стали ?

В Єпатівському  домі  це число
Означило зв'язок  зі злом,
Бо  двадцять  дві  шаблі  було
На східцях,  якими він  пройшов  із  сином.

Невже на двадцять  другий  рік
Часткової  стабільності і незалежності  Держави,
Ми переступимо  поріг,
Не підемо  війни шляхами ?

О, Боже! Допоможи  ти  нам!
Всім  дай терпіння  та  наснаги,
                                 Щоб ми змогли  переступити  перелом,                        
На це число і не звертаючи   уваги.

Слова

Слова, слова… От них обиды.
Слова, слова… От них и смех.
А есть слова страшней корриды,
Сказать слова – смертельный грех.
Упрек в словах я ненавижу.
Слова любви нежны, как мех…
Плохих людей я насквозь вижу
И не люблю ехидный смех.

Мне не понять, зачем клянутся,
Словами тут не загрызут.
А наяву, когда дерутся,
То клятву сразу предадут.
Увидел драку, в бой ворвался,
За друга честно постоял.
Потом в больнице оказался,
А друг куда-то убежал.

Слова, слова… От них и нервы,
От них и песня зазвучит,
От  ласки слов дитя утихнет,
От грубых слов душа кричит,
От слов слеза и сердцу мука,
От слов становится теплей.
От слов тоска и злая скука,
От слов бывает веселей.


21.01.2013

Любимому мужу


Люблю тебя. Отбрось свои сомнения!
С тобой живу счастливой долгий век.
Ты – жизнь моя, мое ты вдохновение,
родной и самый близкий человек!
С тобою я не опускаю руки,
живу светло, любовь к тебе храня,
не зная ни обиды, ни разлуки,
за что всю жизнь боготворю тебя!
Шестой десяток мы с тобою вместе
рука в руке шагаем по судьбе.
За мой покой, за жизнь мою,
как песня,
молюсь тебе и кланяюсь тебе!

18.01.2013

*** *** ***

До тої пори,  доки очима не побачить,
Ніхто, напевно, не повірить,
Про цю  красу, яку не  можна змірять,
З багатством тим, яке людська рука ще створить.

Серед сухого, вітряного степу,
В кільці високих териконів
Росте оазис з дубу, ясену та клену
На супереч природи всіх законів.

Його створили міцні шахтарські руки ,
Ті руки,  що вугілля з надр земельних дістають.
Тепер побачать їх сини  й онуки,
Що й на землі вони природі душу віддають.

Давайте всі ми винесем  подяку
Рукам шахтарським, що  чорним золотом сіяють,
За працю їхню ми високу ставимо відзнаку,
Що і зелене золото, як твориться, вони це  знають.


Душа

Твердит иной, что в людях нет души.
Встречаются бездушные. Не спорю.
Но ведь душа дана добро вершить
И с нами быть и в радости, и в горе.
Когда на сердце очень тяжело,
Болит душа порою нестерпимо.
Но время лечит.
Смотришь – отлегло.
Печаль и боли уплывают мимо.
Душа проблемы, тяжкие подчас,
Перемолотит и перелопатит.
Она до тех пор не покинет нас,
Пока и сил ей, и терпенья хватит.