Думками та шляхами Тараса.

           Та чі не весна, що «у буянні, мов вино виграє», повела поетів клубу «Натхнення» до людей?!  Поділитися думками, виплеснути із душі наболіле поетичним чарівним словом.

         У березні-квітні у міському краєзнавчому  музеї   відбулися зустрічі з  учнями РОШ №-3  (керівник шкільного музею Третякова Т І.) з нагоди  шевченківських роковин та Дня рідної мови. В орнаментованому українськими  вишиванками приміщенні  з назвою «Дорогами Тараса» під спів народних пісень місцеві літератори письменник Іван Шкурай, поети Юрій Униченко,  Віктор Зинов’єв, ділилися спогадами, пов’язаними з Тарасом Шевченком.

         Іван Шкурай розповів про  зустріч письменників України у Каневі біля могили Кобзаря, де звучало його безсмертне « «І мне в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом!»

 І сходило сонце  над сивим Дніпром, мов якесь знамення… Іван Васильович розповів про відкриття пам’ятника Шевченкові в Луганську, на якому він був присутній, де до луганчан звернувся письменник Юрій Мушкетик зі словом «Шануймося, українці, бо ми цього варті!». А цього дня  В. Зінов’єв та присутні читали вірші Кобзаря. Ю.Униченко  відмітив красу та співучість української мови, прочитавши свого  «Віршарика»,  у якому:

                                      «…На калинову долю сина,

на міць та славу України

плекала радо мрію в плесах

своїй душі  мов  поетеса.

У розквіту свою державу

Хотіла бачить моя мамо.

І дарувала сину слово

Із плес української мови».

          У літературній гостинній Будинку творчості дітей та юнацтва Юрія Униченка та  Раїсу Мальцеву зустріли  юні дарування. Вели  розмову на шевченківські теми. Поет читав: «Нас з сином зненацька спіткала дорога, що степом котилась в Ташкент від порога…» Місцевість «Іргиз» враз розкраїла душу. Тарас тут пізнав злую спеку та сушу…» Згадалось, що в цих краях він відбував покарання за вільнодумні вірші  з критикою  правлячої родини.  Усть-Юртівське плато, пісків кучугури, де одяг від поту  телячої шкіри…». «Близ  форту Шевченка була та дорога Юрка Униченка  в питаннях до Бога». Так народилась його книжка «Голос зурни» та  вірш «Мілена читає…».

 На гладі пересохлого   степового казахського  озерця   спокійно плескалися два  вільних птаха – білі лебеді. Не знаючі кордонів птахи приваблювали проїзних. Серце різонула думка: Та чі міг у свій час при виді таких птаців солдат Шевченко з душе. Митця, вболіваючого за долю своєї України, байдуже пройти мимо. Чи не звідси його жалісна сльозою «Лілея»?

         «Скажи мені, мій братику

         Королевий Цвіте!

         За що мене, як росла я,

         Люде не любила?

         За що мене, як виросла,

         Молодую вбили?..».

Чи не поетичне відлуння Тарасових думок у наше  неспокійне сьогодення, вболівання за долю молодої  української держави?

МІЛЕНА ЧИТАЄ…

               З нагоди Шевченківських

                роковин

Мілена Карпенко

Черпала душею

З поеми Шевченка

Журбу про лілею.

Туманило очі

Те слово безвинне

Про долю жіночу

Твою, Україно.

Плескалась надія

На хвилі озерця,

Яка досі гріє

До болю на серці.

В узбіччі Аралу

Усть-юртівське плато...

Мене там дістало

Те слово крилате.

Обвітрене часом

Само відгукнулось.

Там наші з Тарасом

Думки перетнулись.

Які при дорозі

В одну не ввібрати.

Хлюпочуть  у прозі,

У віршах крилатих.

Чи знала дівчина,

Як слово те діє?

Про що Україна

Зажурена  мріє?

Що кличе сьогодні

Людей на майдани

Чому це не згодні,

З душі рвуть кайдани?

Чого в завірюху

Людина бажає?

Душа моя слуха.

Мілена читає.

         Керівник гуртку Яблонська Л.О.   повідала, що з часів студентства у Алма-Аті була свідком, як казахи вшановують пам’ять Шевченка. Привезену ними з Канева лозину верби посадили в пісках Казахстану, яка прижилась на  на добрім слові.

         Помітивши, як українець любується рівниною оренбургського степу,  казахи-попутчики не проминули з гордістю запевнити: «Це наша земля!» Боляче було від думки: та чи почуєш таку відвертість на ровеньківській землі, де навіть слово  українське ріже слух з оглядкою «бува не западенець затесавсь у наші краї?!»  Прикро та гірко…

 Але ж Великий Кобзар звертався до нащадків, до «  сім’ї великій, вільній» застерігає «не приспати волю», «будити її» на землі, «де все мовчить…»

         Гуртківці Артем Макаренко, Даша Мельник та Ганя Солонська отримали  високу оцінку своєї творчості. Були запрошені  до гостини клубу «Натхнення»  та незабаром були радо прийняті господарями зі своїми творами.

         З реабілітаційного центру надійшло повідомлення про успішний виступ Микола Черняка, який  розплескав  розбуджену весною  душу поетичним словом.

         Мабуть, все таки весна по справжньому діє на людину. А коли та людина, з поетичною душею, то особливо.