29.12.2012

Сыну

Мне хочется, взмахнув крылом,
Взлететь над полем и селом.
И посмотреть на облака
Из-под небес, издалека.

Из-за туч увидеть дом,
Где мы живем с тобой вдвоем.
Где счастьем дышим, и пока
Нам не мешают облака.

Седую ложь обманных слов
Еще сказать ты не готов
И верю я, что никогда
Не потревожит нас беда.

В тиши твое дыханье слышу.
Горит рассвет над нашей крышей.
И я прошу: пусть будет он
Беречь твой безмятежный сон.

Тебя касаюсь я слегка.
В моей руке твоя рука.
Ты улыбаешься во сне.
И это все, что нужно мне.

28.12.2012

Зима

Падает лавиной первый снег,
Словно поджимают его сроки.
Белою фатой прикрыл он всех:
И людей, и поле, и дороги.
И запахло раннею зимой.
Глянь: повсюду белизна какая!
Снег скрипучий, мягкий, голубой
В солнечных лучах горит, сверкая.
Но, раскипятившись на ветру,
Нам зима поддаст такого жару,
Что, проснувшись рано поутру,
Станет холодно всему земному шару!

Простір, заряджений емоцією.


  Темі   літературного, поетичного  слова сучасності було присвячене останнє  в цьому році засідання літературно-поетичного клубу «Вдохновение», яке традиційно відбулось в центральній міській бібліотеці імені Григорія Сковороди. Олександр  Писаревський,    відкриваючи зустріч, наголосив про здобутки членів клубу за   рік  минаючий: клуб поповнився новими членами, новими  поетичними та прозовими збірками. Виходить у світ його авторська збірка  таймирських оповідань «Літаючий бульдозер», готова до презентації нова збірка пісень та віршів  ясенівського пісняра  Олександра Снурнікова «Подарок солов’я»,  на бібліотечній полиці чекає читачів книжка ясеновця Миколи Пчелінцева «Все, что умею…», Анатолія   Ісаєнка «Шахтерская слава», Євгена Сорокіна « Асорті» . На підході  у виданні  нова книжка віршів Раїси Мальцевої. Скоро побачить  світ третя книга романа-трилогії Івана Шкурая «Заворожене Придесення» та збірка віршів  Миколи Черняка.
            До речі, ясенівська  земля  щедрить на літераторів. В цих краях (сел. Щотове) жив и працював :  відомий український письменник  лауреат  Державної премії України імені Т.Г. Шевченко (посмертно), лауреат премії Лесі Українки Григір Тютюнник,  в сел.. Ясенівка – поет-фронтовик Петро Коленський ( світла їм пам'ять!), топтали  доріжки письменник Генадій Томко(с.Ребрикове), їх земляк, письменник і журналіст Володимир Малявський. Чи не вони освятили цю землю. Напевно, сполоханий ними  Пегас спіткнувся    копитцем за верхівки териконів  чи сусіднього Шихан-бугра з ясенами по краю байраків. Чи не тому звідти злет та така зоряність? Віктор Зінов’єв, Вікторія Желудкевич, Олена Федішина, Любов,Сушко, Микола Пчелінцев, Евген Сорокін, Олександр Снурніков – своїми віршами та піснями оспівують цей шахтарський край.
А задумок у кожного – край непочатий. Неосяжне поетичне поле квітне  рясним і ясним цвітом, барвисто та привабливо. Радує і творців, і читачів. Дай, Боже, їм натхнення, наснаги та успіхів в пізнанні Слова у Новому 2013 році.
            Саме про призначення Слова у  сучасній поезії і пішла  мова. Юрій Униченко тезисно виклав та коментував  нотатки  Леоніда Талалая щодо сучасної  поезії  (малась  на увазі стаття Леоніда Талалая – українського поета, критика «Роздуми про поезію» опублікована в  газеті «Літературна Україна» за 2012 р «№44-47)
 Красномовний вислів Ліни Костенко « Слова ще не має – поезія вже є!», злився з талалаївськими:
            1. Первинність Слова безспірна але, на жаль, ще не досліджена несумісність його чистоти з забрудненістю думок, почуттів, бажань атмосферою сучасності.
            2. За словами,  буває – не має душі. Бо, як сказав Г. Сковорода без душі « трава лишається сіном, а дерева – дровами».
            3. В чому емоційність лірики? Чому саме банальні слова, використані у відповідному порядку, так хвилюють читача? Душа – прямий зв’язок з вічністю і тільки вона підказує той порядок. Іноді не треба мудрувати лукаво, а вже чутими-перечутими словами  можна створити  небачений, нечуваний образ у вірші. На цей ланцюжок поету таки вказує  його душа. Поета відрізняє від звичайної людини, уміння бачити,  вимовити словом та передати своє  почуття, думку. Між словами має бути простір, заряджений емоцією.
            4.Поетичну думку часто підмінюють філософією. Тільки чому філософія «не ботає по фєнє»? А поети «ботають»? Чи «ботає» душа? Чи сумісні духовність і матюки?
            5.Загравання з тінями великих з блотняцькою зверхністю і блотняцьким суржиком – «симптоми Вірки Сердючки». Сьогодні наше суспільство хворіє на цю «мудрість». Справжні почуття виключають будь-яке кривляння Вони прості і не нав’язливі.
            6.Роль поета. Чи вона існує? Хто сьогодні поет? Майстерність підміняється технікою. Псевдопоети затуркані авангардизмом вважають – красивою метафорою, фразою місію поета виконаною. Такого не буває. Веселки без грому та хмари не буває. Слово має бути красивим і корисним.
            7. Громадянська позиція автора. Заангажованість. Хто скаже, що поема Ліни Костенко «Берестечко» продиктована не ідеєю? Це історія країни.
            8. У поезії панує «хвороба Бродського». «Вірус Бродського може знесилити нашу поезію, звести її до рівня містечкового провінціалізму, та й ще не українського. Попса створює хибний ідеальний образ. Сьогодні здобутки поезії у просторі, а глибина і висота втрачені.
            9. Модним стає говорити про поезію, як про вишукану високу словесність. Неофіти від літературі примітивними авангардистськими прийомами прикривають свою бездарність. Наслідки:  навіть про високе починають говорити суржиком з використанням блатної лексики.
            10.Краса і правда. Порівняно легше. Інша справа – правдивість, коли пристрасть не клекоче, не піниться. Захаращеність поезії нецензурщиною.
            11. Похваляння своєю ерудицією, високим інтелектуальним мисленням, цитування модних філософію не розуміючи суті  цієї сентенцій.
            12.Розвивається поезія не за рахунок того, що робить  поетичною прозу. Поетичне слово облагороджує прозову строку.
            13.Поезія – це не те, про що знаєш і розповідаєш, а те, що сам пізнаєш цієї миті, пізнаючи себе. Слово тоді – вічний двигун може  століттями заряджати читача, не втрачаючи своєї енергії.
            14. Сьогодні культуру замовляє не держава., не народ, якому не до культури, а молода буржуазія відносно свого духовного і культурного рівня. Блок сказав про  Пушкіна, що той загинув не від кулі Дантеса, а від відсутності повітря. Повітря цього часу поглинуло Слово , мов вату. Поезії недостатньо кисню!. Суспільству не до поета. Блок и Маяковський чули музику революції. А що чують сучасні поети? Чому така увага до храмів Господніх, а не до храмів літературних?
            15.Письменник сьогодні самотня людина. Орли, до речі, теж самотні, , але де вони літають? У високості. Біля смітників пурхають тільки зграї горобців та різні там посмітюх. Не доведи, Боже, нам уподобитись  останнім. У справжнього письменника могили немає. Він вічний, оскільки пише   для вічності і про вічність.
            На захист чистоти поетичного слова виступили письменник Іван Шкурай, приділивши уваги верлібру який,часто-густо  вживається поетами та який «мов свійська гуска вище паркану не злітає» «.Це - мотузка під білизною»…на думку Шкурая. Віктор Зінов’єв прочитав  зразкового вірша ровенчанина, відійшовшого у вічність, Олександра Степаненка,Олена Федішина–вірша місцевої  поетеси Ганни Соколовської, Микола Черняк - свого нового новорічного вірша, Любов Сушко – про філософію почуттів.
            Ю.В. Униченко відзначив простоту слів  вірша В. Зінов’єва про осінню берізку, народну фольклорність віршів Ігоря Калайди «Віночок» та Соєчка», в яких  поетичний образ вдало будується на уже чутих-перечутих словах, що характеризує   справжню поезію. Присутні  прийшли до думки, що «Роздуми про поезію» Л. Талалая  допоможуть їм у практиці віршування.
            Так відбулось, що в цей день в бібліотеці проходила ще й  зустріч  творчого молодіжного обєднання. Два гуртка різних за віком, інтересами і світоглядом людей, вірішили  провести час разом. А  поговорити було про що. Пилип Суколенов, фотоекспозиції якого на тему « Дні і ночі», виставлені   в бібліотеці,  почув від присутніх позитивні коментарі, вірші, щодо  його виставки та запросив на підведення підсумків.
            Молоді  поетеси Інеса Костенюк та Евгенія Заболотня  з розумінням сприйняли  професійні вимоги до сучасної поезії.
            Грішать ще окремі вірші  своїми недоліками, над якими автори  наполегливо працюють.  Але не гасне бажання писати так «щоб серце прагло до любові, а тіло рвалось до гріха».  Отож грішимо, браття, грішимо, з насолодою в серці, у поетичній насназі.
З наступаючим Новим роком!

Обсуждение...
Юрий Уныченко о значении Слова в современной поэзии




Свои стихи читает Игорь Калайда
Иван Шкурай  немного о своей будущей книге
Молодежь внимает...
 Елена Фидишина делится своими новыми стихами
На снимке:Любовь Сушко и руководитель клуба Александр Писаревский

27.12.2012

Спасибо за "Поэта" Соколовской Анне

                                                «Мой дядя самых честных правил
Когда не в шутку занемог
Он уважать себя заставил
И лучше выдумать не смог».
Простите за эпиграф этот славный.
Но отразил верней всего порок он главный.
В предчувствии скором увяданья,
Пытаясь, образ светлый сохранить
(Спасибо Анне за «Поэта») в назиданье
Долбим потомков собственным признаньем.
Желая в память пиксель застолбить.
Величие души почти утратив
На миллион солгать, лишь грош потратив
Мне муза не была сестрой, подругой
Конь ускакал, порвав подпруги.
Меня не вез он, больше ржал
Взирая грустным оком на мои потуги.
Сатиры острое перо – в глазу уж больше
Не бревно…
А склад лесной у шахты Фрунзе...



26.12.2012

Первый снег

Кто зиму выдумал – великий Человек!
Сегодня так серебряно и щедро
Порхал пушистый, невесомый снег,
С утра играя с шалунишком-ветром.
Скучнее стало бы, наверно, на земле,
Не будь зимы шальной, розовощекой.
Смотри. Играет даже солнце в белой мгле,
                                            И мир помолодел, просторный и широкий.


25.12.2012

25 декабря  День рождения у  самобытной, владеющей неповторимой стилистикой поэтессы и обаятельной женщины 
Елены Анатольевны Федишиной.
Друзья по литклубу, авторы и читатели нашего сайта  сердечно поздравляют   Вас, Елена, с этим днём.
 Желаем здоровья,  благополучия,  реализации планов!
 Пусть вехи судьбы ознаменуются новыми успехами и открытиями!
 Светлой радости Вам, 
исполнения всех желаний и творческих замыслов. 




24.12.2012

Зимовий сад

Снігу білий, ти засипав 

Всі доріжки до хаток, 

Так раптово з неба випав, 

Що не вийти у садок.

Я в садку свою кохану 

Кожний вечір зустрічав ,

Як під яблунькою стану, 

З дня до сутінок чекав.

Навесні вона сіяла

Та цвіла, як білий сніг,

Ну а зараз хмура стала,

Він лежить лише у ніг.

Ти, зима, лютуй недовго,

 Та верни весні права, 

Я прошу тебе хай хутко,

Яблунька щоб зацвіла...

* * *

Я, конечно же, была «не права».
Все равно обидно было до слез.
Твоей жизни я коснулась едва,
Ну и ты перепугался всерьез.

Ты не бойся ничего, я прошу.
Наши встречи были просто игрой.
Я из памяти тебя отпущу,
Если сможешь не встречаться со мной.

Как никто я понимаю тебя.
И хотела б стать преградой от бед.
Все, как есть, я принимаю, любя.
И не нужен никакой мне обет.

Хочешь ты всю жизнь прожить не любя?
Что же, сам хозяин доли своей.
Я, конечно же, смогу без тебя,
Но с тобою мне на свете теплей.



22.12.2012

Круговорот

                                          Хочется знать, сколько раз я рождалась:
Жизнь – не мгновенье, а круговорот –
Я на Земле ведь не раз появлялась,
Тело меняя, но это не в счет.

И от рождений прошедших, быть может,
Что-то осталось и ждет до поры,
Чтоб проявиться, коль случай поможет
Мне, открывая иные миры.

Хочется кошкой пройтись по забору,
Быстрым оленем по лесу бежать,
Нерпой плеснуться в студеное море,
Грозной тигрицей в засаде лежать!

Птицей взметнуться в бескрайнее небо,
Стройной березкой шуметь на ветрах…
Может, себе я придумала это,
Чтоб не грустила о прожитых днях?

Но за Концом еще будет Начало,
А за паденьем стремительный взлет…
Ждать нам кончины не надо с печалью:
Мы еще будем – душа не умрет!



* * *

 Снег хлопьями нынче нападал –
Такое не часто видать.
Как - будто рассыпали вату
Да так и забыли собрать.
Те хлопья уснули на кронах.
Стволы в серебро оплели.
И пеной на стеклах оконных
На миг отдохнуть прилегли.
Все зимнее. Все. Даже брови.
И только под ними весна.
Неужто зимою суровой
Сумела там выжить она.

Сегодня  День рождения талантливого поэта, члена Межрегионального Союза писателей Украины Юрия Владимировича Уныченко.
Уважаемый Юрий Владимирович,  
в этот  день хочется пожелать Вам 
отличного настроения, поэтического вдохновения,
  радости и здоровья, - всего-всего и самого-самого!
 Пусть исполнятся все Ваши планы и задумки! 
Слава Богу...

Сочельник первую звезду 
Повесил прямо над порогом.
 Тружусь, влюбляюсь… Я живу,
 Грешу и каюсь… Слава Богу.
 Мне б со звездою разделить 
Потоки чувств в глуши безсонья, 
Свою судьбу благодарить 
За снисхождение к персоне.

 Пусть ее легкая рука 
Порой бывает и жестока, 
Меня толкает под бока,
 Уводит от ударов рока. 
Что в голове сплошной содом,
 Где от забот, как в улье, тесно,
 Я в этом мире суетном 
Нашел свое святое место.

 Среди людей я на виду.
 Пусть ноги в ранах о каменья, 
Но только с совестью в ладу
 И к людям с добрым намереньем. 
Над их проблемами мосты 
Свожу, как между берегами, 
Свои – мне кажутся просты,
 Хотя и бездна под ногами. 
Года свои не перейму,
 Со всеми поспеваю в ногу.
 И рад, что на земле живу, 
Живу, тружусь… и Слава Богу.
 21.12.2012 
Ю.Уныченко

20.12.2012

Плачет вьюга, стонет вьюга.
Трудно ей, как человеку.
Потеряла вьюга друга
И теперь одна навеки.
И теперь одна навеки.
На кого пенять не знает.
И на мне, на человеке
Боль  и горе изливает.
Не студи мне сердце, вьюга,
Дружбе я до смерти верен.
Не отдам тебе я друга.
Ложным песням не поверю.
    

18.12.2012

Світ святого Миколая

Сріблом сяючі кришталики
Зимовий встеляють путь,
Миколайові поштарики
Подаруночки несуть.
День наповниться щедротами
В щирій посмішці лиця.
Відчиняються воротами
Наші душі і серця.
На порозі у Сочільника
Просинає синя рань,
А дзвіночками будильника
Лине низка привітань.
Світло свята Миколая –
Добронравія зоря…
Що натхненячко плескає
Всім у світі віршарям.
17.12.2012

Крещенские морозы

Нету шерсти как у Йети,
Что бродило вдоль тайги.
Шубы нет, как у лисицы
Износились сапоги.

Я бегу домой согреться
Прикрывая шарфом нос
Зябнут руки, негде деться
Здравствуй, Дедушка Мороз!

Ключ в замочке повернулся
Шкаф в прихожей ухмыльнулся.
Коврик взвизгнул под ногой,
Изогнулся он дугой.

Сяду в кресло поудобней
Надо бы скорей узнать
Из первых уст и поподробней
Как там власть и что нам ждать?

Мне с экрана говорилось,
Вдруг веко телика прикрылось
Лампочка  потупя взор
Засмотрелась на ковер.

Холодильник поперхнулся
Буркнул, крякнул и заткнулся.
Батареи прошуршали
И трусливо замолчали.

Лишь пузатый толстый чайник
Озорно свистит в тиши.
Кипяточком прокартавил:
Пей хозяйка, не спеши!

Русский газ шипит ехидно:
Без меня вам  тяжко видно.
Печь раззявила духовку:
Ладно, грейся, что с тя толку.

Свет, тепло и газ нам нужен
Мы с славянами подружим.
Помнить надо нам истоки
Пробудитесь лежебоки!