Кохання є...

Тим,  хто  каже, що кохання не буває,

Я не вірю – це пусті слова.

Хто в житті кохання не пізнає

Твердо знаю, що й душа його пуста.

Той,  хто не відчув як серце  б`ється,

Коли вперше йдеш ти  на побачення,

То я знаю, що по жилам в нього  ллється

Не гаряча кров червонного  забарвлення.

Хто вночі не мріє про кохану,

Ранку жде,  щоб вдень її зустріти,

Той душі  своїй не дасть і ладу,

Так і буде в  пустоті  душевній жити.

Вірю, вірю,  що  кохання в  світі є,

Бо для цього й квіти  розцвітають,

І душа проснеться, й  вилетить все зле,

Бо  кохання є,  хай про це  всі  знають.

Дар

                                                Мой Дар или Проклятие, не знаю,

Но слышу чувства я других людей.

Видать,  я ненормальная такая

И не быть мне нормальной, хоть убей.

Но кто бы только знал, как трудно очень

По жизни этот тяжкий крест нести.

И вряд ли кто поверит, между прочим,

От ноши этой некому спасти.

Да кто поверит – слишком это дико.

Я, стало быть, от мира не сего?

А мне порой до боли и до крика

Желается лишь только одного:

Не знать чужих эмоций и не слышать,

Я чувствую их в сердце, как волну.

Себе кажусь зажатой в угол мышью…

Зачем мне эта ноша, не пойму.

Добро еще, когда «волна» не злая,

Коль о хорошем думает другой:

Тогда в моей душе все льдинки тают

И вовсе не боюсь «волны» такой.

Но «слышу» я и «злобу», и жестокость,

Отчаянье, и слезы, и вражду…

Тогда перед собой я вижу пропасть

И силы не хватает на борьбу.

Зачем чужие мне переживанья,

Зачем мне дал такое свойство Бог?

Ведь это не подарок – наказанье,

Страшней придумать бы никто не смог…

Музі

З березня світ відзначив День письменника.

Віддаючи данину  цієї події,

приєднуюсь до щиросердних вітань.

Тобі, , моєї світлій  Музі,

Натхненниці душі, подрузі,

Дарую з сонцем по весні

Свій поетичний переспів.

За все спасибі тобі, мила:

За думку, що боготворила,

За непогашену свічу,

За тиху радість до плачу.

За образ, очі твої, губи…

Не залишай мене до згуби.

 У день весняний словом плачу.

О, люба, чим тобі віддячу?!

Я залишаюсь в твоїй волі.

Твій раб – поет  із вітром в полі.

О, Музо, світ моїх очей,

Ти плід недоспаний ночей,

Ти – джерело  моє наснаги,

Моє неоціненне благо.

Гірким плачем, рясним дощем,

Твоєму серці – дикий       щем.

Такий в жадобі ненаситний…

О, Музо! Мій міраж блакитний!

3 березня 2013 р.

Поздравляем наших любимых авторов с профессиональным праздником!

Ваша бурная фантазия и искусное перо делают наши жизнь интереснее!

Чувствуешь движение души? -

Вот листок, вот ручка: опиши,
Как нa лист ложится первый снег,
Человека любит человек,
Пролетает время над водой,
Пахнет дым октябрьский бедой,
Песенка шарманщика тосклива.
И сладка малиновая слива,
Как беспечен вечер у реки;
Как приятен цвет девичьей кожи,
Нежен как изгиб ее руки...
Что, не можешь?
А писатель - МОЖЕТ...

Жизненный урок

Мать меня учила:

«Никогда, нигде не построишь счастья

на чужой беде.

Не разбогатеешь на чужих слезах

что дано не Богом, превратится в прах.

Средь мужчин женатых не ищи любви –

грех великий рушить храм чужой семьи».

Сердцем приняла я мамин тот совет.

и живу на свете без проблем и бед.

Слабым помогала, презирала зло,

на людей хороших в жизни мне везло.

Я детей учила с совестью дружить

и душой, и делом лишь добру служить.

А теперь и внукам я внушаю впрок

мудрой, доброй мамы жизненный урок.

Дружині

Ця  жінка і розумна, і вродлива,

Хазяйка  вміла, іскорка добра.

Вона мене в життя вернула,

Дала повірити  й майбутнє  зберегла.

Вона ростить  моїх маленьких діток

І знаю я, що дома  добре всим.

З роботи  йду,  то радістю  стрічає,

Усмішкою веселою, вітанням   голосним.

Спитає:«Як там на роботі?

Втомився?» - вкладе  поспочивать.

Вона така, весь час в турботі,

Про  мене й  діток  клопотать.

Пишу я про свою дружину -

Кохану жіночку мою,

Я з нею буду жити  й  ніколи  не загину

Тому, що я її люблю.