Не спиться. Кличе
мене щось
Аж за околицю
села.
Але шепоче тихо
хтось:
«Зима дорогу
замела».
Я слухаю когось і
щось,
В слухаюся у
гомін бурі,
А за вікном
тріщить мороз
І стогнуть ясени
похмурі.
Тим стогоном під
стріхою сумним
Вони тривожать
мою душу,
Постати сам не
знаю перед ким
Я в стужу зараз
просто мушу.
Тому і злажу із
лежанки,
Взуваюся, натягую
кожуха,
З закучугуреного
ганку
Мене хапає
завірюха.
Вона сама несе
мене
Кудись, мені не
зрозуміти.
І занести не
промине
Туди, де місяць
завше світить.
Іду, неначе під
стожари,
Немов назад до
свого двору.
А вітер виплив
із-за хмари –
Під ним хрести
голодомору.
Хрести, що на
околиці села.
Хрести
комуністичного розгулу.
Могила в тридцять
третім там була
Одна на
всіх. Ми не забули.
Стою я
сам на сам з хрестами.
Знімаю
мовчки капелюха.
Що
натворили вони з нами?
Мороз
дере мене за вуха.
І каже:
«Не простіть катам
За смерть
голодну і наругу,
І аз
воздайте ворогам,
Щоб не
пішло все знов по кругу!».
24.ХІ.2008.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит Анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить и теперь вы можете написать всё, о чём вы хотели! Спасибо!