Дихнуло дитинство
З бугрів навесні,
А спогади линуть
Немов уві сні.
Мене обіймають
Під шелест віття
З далекого краю
Мого забуття.
Я чую дзвіночок
Пташиний, дівочий,
Весняний струмочок,
Що досі дзюркоче,
Ласкаве, грайливе
Від сонця проміння.
То Юльчине миле
Лице в ластовинні.
Із школи ідучи,
Долаючи повінь,
Ми дерлись на кручі,
Які нам не врівень.
І сяяли сонцем
Дитячі усмішки...
Тоді ми топтали
Найперші доріжки.
Чудова, як квітка,
Мов дзвін голосна,
В життя, як у хвіртку,
Вривалась весна.
Хоч в пасмах давно
Позолочена осінь
Весна та хвилює
Та любиться досі.
-
Ю.В. ОДно из четверостиший я предлагаю так:
ОтветитьУдалитьІз школи ідучі долали ми повінь
І дерлись на кручі натхненнями повні.
До зустрічі Зінов"ев
Юр. Вл. А що як ось так
ОтветитьУдалитьІз школи ідучи
Долали ми повінь
І дерлись на кручі
Натхненнями повні.
Віктор З.
Виктор, не принимается:
УдалитьСм. в "Неизвестном гении" мой вариант:
Із школи ідучи,
Долали ми повінь,
Та дердись на кручі,
Вхопившись за промінь. (К жизни, к свету...)