26.11.2012


     Він йшов до людей.
    (до 290 роковин  народження Григорія Сковороди 3.12.1722 - 9.11.1794)

Блажен, кто мудрости высокой
Послушен сердцем и умом...
(Языков Н. М. Подражание 1 Псалму)
              Гортаю сторінки віршів, пісень, байок, трактатів та притч Григорія Сковороди – духовного співака, поета, мислителя, філософа, просвітянина. Блукаю   споминами його сучасників та розвідками   життєдіяльності цієї незвичайної людини. Дивуюсь розмаху  його світогляду та глибині розуму, освіченості, прагненню донести свої осмислені та мудрі переконання, моральні  істини добронравія  до людства.
            Він  усвідомлено вибрав шлях не ченця-самітника, а вченого мандрівника з тяжінням до народу. Свої мудрі життєві роздуми ніс до людей. І перед ним радо відчинялись  двері осель та людські душі, знаходячи щире порозуміння та поради. Бо мудрі  слова - це його життєві знахідки. З цим багажем по дорозі до Таганрогу в 1781 році він потрапив у Ровеньки до священика місцевої церкви отця Василя Бідненка – сина свого земляка із лубенських Чернух. Про що вони говорили, яким співом умиротворяли душі, падкі до мудрості та духовного співу? Може співом «Иже херувими» гласом авторського творіння?  Залишається лише здогадуватись. І неважливо були ці Ровеньки луганські, чі білгородські. Очевидне одне – він ішов до людей, бо знав, що  їм потрібний. Про ці відвідини  залишив запис : « В селе Ровеньках прекрасную слушал пословицу,  что не евши – легче,  поевши – лучше». А скільки філософських  тверджень, роздумів, висловів,  черпаєш із цього життєвого кладезя... А людям залишилася його  посмертна епітафія  «Світ ловив мене, але не впіймав…»
           Проте, світ душі Вашої, Григорію Савичу, через  роки, через віки світить у сьогодення вдячним  нащадкам. Мені приємно, що ім’я цієї незвичайної людини носить наша Центральная міська бібліотека.
Через життя роки течуть,
Де плесом, де порогами.
Яка у істини є суть? –
Питаємо у Бога ми.
Які до істини шляхи
У пошуках прокладені,
З чиєї легкої руки
В людину розум вкладений?
Степами йде Сковорода
У сірій свитці дяденій
Сам із думками не в ладах,
У світ, мов на оглядини.
Шукає істини зерно,
Що на добрі засіяне.
О, як оте життя давно
Було людьми омріяне?!
«Все від природи»,– каже він
І хист, і добронравіє.
Землі своєї вдячний син
За радість жити в здравії.
Життя театр. Осягнув роль
Творця та  просвітителя.
У тому вся його юдоль
Земного небожителя.
Через роки у кожен день
Життя той дух відтворює.
В «Саду Божествених пісень»
Є вічний глас Григорія.
                                                                                         8 листопада 2012 р.

2 комментария:

  1. Гараган Ларіса17 декабря 2012 г., 15:21

    Чудовий вірш, цікавий інформаційний матеріал. Ваше ставлення до класики. Імпонує та гріє душу патриотизм і любов до нашої історії Батьківшини і літературної спадщини. 27.11.12р. із сайта "Неизвестній гений"

    ОтветитьУдалить
  2. Великолепно! Рад приветствовать и автора и такое удачное произведение!

    ОтветитьУдалить

Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит Анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить и теперь вы можете написать всё, о чём вы хотели! Спасибо!