Мовив батько: «Сину, підстрижи
Мого чуба, мабуть, наостанку.»
Ті слова гостріші від ножів,
Вдарили під серце на світанку.
Вийшла біль та старість на поріг,
Під серпанок сонячного літа,
Із-під ножиць падала до ніг
Сивина підкошеного жита.
Вітру подих без жалю та сліз
Легкокрило розмітав волосся,
Мабуть, він роки його проніс
Дзвоном перезрілого колосся.
...Через тиждень линули здаля,
Шепотінням вранішні тополі:
Пухом стала батькові земля,
А душа здобула собі волю.
Через посивілу давнину
Бачу тихе батьківське подвір’я
Та його останню сивину,
Що на землю впало, як
повір’я.
Комментариев нет:
Отправить комментарий
Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит Анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить и теперь вы можете написать всё, о чём вы хотели! Спасибо!