18.03.2013

Вербовий край


Я народився у такім краю,
Де, як гриби, ростуть поети.
Під дощ в березовім гаю
Дарують нам вони сонети.

Моє то рідне Придесення,
Бурхливо-пінна повінь навесні,
Світанки ранні, волошково-сині,
Пташиний гомін, в`язи,  як у сні.

У місячному сяйві ночі –
Над блискавицями роси –
Коханої жагучі очі.
Усе віддасть, і не проси.

Усе віддасть край дивний, загадковий
Тобі і їй, тільки бери:
І над садами простір веселковий,
І три берези на горі,

В зажурі сонях на городі,
Зелену ряску на воді,
Лотаття лілій коло броду,
Горіхи на кущах тверді,

Над плесом лози кучеряві,
Кущі розквітлі бузини,
Малину в затишку галявин,
Загадку ягід крушини…

Послухайте: як дишуть зорі,
Гусей гелгочуть табуни.
Хвилює вітер жита море
І тихо в дубі бубонить.

Як риба гомонить з водою,
Дитина у колисці спить,
Ставок шумує осокою
І – зупиніть усе на мить.

Як у раю тоді вам стане
П`єте ви чари чар до дна.
Верба шепоче гнучкостана:
«Ой не одна я не одна…»
 2009 р.


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит Анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить и теперь вы можете написать всё, о чём вы хотели! Спасибо!