Та що на світі тім діється,
Чому з козацтва світ сміється?
Шматком несмаженого сала
Нам кожен тиче по мусалам,
Тоді якого тільки греця
До кума з ранку кожен преться?
Не знявши навіть брудну свиту,
Крізь зуби цідить оковиту,
Ще й вихваляє:– Небораче,
Яка горілка та добряча?!
Козацтво наче подуріло,
Знайшло собі дотепне діло,
Від
куренів взяло пораду
На вибори в Верховну Раду.
Де після зимової сплячки,
Нехай печінці всі болячки...
Усе постало шкереберть,
Перемололося на дерть.
Із сатаною у заруці,
Яка по шию у багнюці,
Потилицю поливши брудом,
До влади кинулись приблуди –
Мерщій зайняти м’які стільця,
Та ангельські придбати крильця.
Ото справжнісіньке паноцтво,
Круте завзяте парубоцтво.
То перебірливі гадзині,
То помаранчеві, то сині,
Всі голосують воєдино
За кращу долю України.
Левки, Романи та Іванки.
Всі в українських вишиванках
І з ними голосує Христя,
Що в українському намисті.
Вже від кормила дармового
Не відірвеш тепер нікого.
До нього лізуть залюбки
У шароварах парубки,
Та разом з ними просуренки,
Яких ще носять в оберемках,
То чи баптисти, монархісти?...
До столу хочеться присісти,
Де ковбаса лежить зі смальцем,
Тикнути в груди себе пальцем:
Спаситель наш, з якого храму,
Ти щойно здер свою програму?
Життя по ній – то яйця в шкварці…
Чому ж тоді брати у сварці?
Старі ідеї вже на мильцях,
Аж мотлох сиплеться від крильця,
Хтось з доморощених магнатів,
Чи з різномастних демократів,
Які не мають навіть хати.
Подай їм київські палати.
Чи може з бублика лиш дірку,
Не те щоб київську квартирку?
Таке всі кажуть... Мабуть, брешуть,
Даремно язиками чешуть?
Медові в закликах слова...
Гуде з похмілля голова.
У блоці кожному наробки,
І на трибуні стають гопки,
Як гарбузяки на городі...
Та схаменіться, люди, годі
Паплюжити весняний день...
Скоріше киньмо бюлетень
До урни, як якийсь тягар.
З душі зніміть пекельний жар.
Заблудлі, спокій вже знайдіть,
З очей оману відведіть.
Із виборчової дільниці
Зайдіть до тихої крамниці
В обійми діда Опанаса,
Настрій якого часом з квасом,
Хильніть кріпучої водяри,
Запийте пил терпким узваром.
У тім не буде вам провини
За долю нашої країни,
Яку цербери під виття
Роздерли зовсім на шмаття…
Затія буцімто проста
Із рук людини рвуть Христа.
Чого душа так скаженіє,
Супроти Бога хто посміє
Позбавити людину віри?
Чи нагострити знов сокири?
Які ж ті півні голосисті!
У борщ би їх з такої злісті.
Листки, агітки, нові, нові.
Думки, як мотлох паперові.
В одну якусь раптову мить,
Все фейєрверком відгорить.
Чи, може, здуру, навіжені,
Усе з шахтарської кишені...
Згорить, осиплеться золою...
А депутати вже юрбою
У мікрофонів оживуть,
Неначе бджоли загудуть.
Де нам узяти, як підняти
Жадану волю, любий брате?
Що принесуть нам взагалі
Ті словоблудливі джмелі?
Чи то з похмілля чутка в’ється,
Що з дурнів білий світ сміється?
Пора б пізнати божу суть,
Що джмелі меду не несуть…
