У Відні

    Нема у Відні штовханини

     На вулицях і у метро.

     Стоїть погожа тиха днина,

     А небо проштиркнув «Петро».

Святого Стефана собор

З ним, красень, сперечається  охоче.

Вони обидва, як дозор

У вічності. Вартують дні і ночі.

     Відкрилась Австрії столиця

     Своїм бентежним євробоком.

     І я накинув зразу оком

     На ненаглядну звабливицю,

Яка підсунула на диво

Себе врочисто і красиво

Усім роззявам, тобто нам,

Але сказала, гам не дам.

     Ступаєм трепетно по бруку.

     Хто тільки не ходив по ньому.

     Тепер я сам іду під руку

     З тією, що привіз із дому.

Чужа мені вже непотрібна.

Своїй би якось дати раду.

Душа до блуду мо’ і здатна,

Та внук он дибає позаду.

     І ми роти пороззявляли

     На все, то й видно, хто ти, звідки.

     Нащо ж нас так поприземляли,

     З колін пригнули до долівки?

Та ні, ми теж не ликом шиті,

І душі наші в нашій плоті.

Прекрасне ловимо щомиті.

Гуляємо, не на роботі.

     Ідемо, дивимось на дива,

     І ніби на душі світає.

     Як юна дівчина вродлива,

     Повсюди Моцарт нас вітає.

       3.05.2011.

   Австрія, Відень