До звитягу духу

    Всю ніч мела хурдель. Та бездоріжжя не завадило  місцевим поетам зібратися на чергові збори. Його вони присвятили знаменним датам з днів народження відомих українських поетів: 115-тим роковинам Володимира Сосюри (1898-1965 рр), 75-ти річчю Василя Стуса (1938-1985 рр.) та 85- річчю ровеньківського поета Івана Бесчастного.

            1.Інформацію про життя і творчій феномен таланту Володимира Сосюри надав Юрій Униченко. Зачитав декілька його ранніх творів, він відзначив їх дивовижну ліричність, високу почутливість,   чаруючу мелодійність та привабливість поетичного слова:

 Все кругом голубе,

 росокосая,

Я край хвіртки тебе

 бачив босою.

Бачив босою

 та рум’яною…

Я в саду іду за коханою.

Місяць срібного

 зняв картузика.

Яке любов моя,

 грає музика (1926 р.)

   *     *    *

Ластівки на сонці, ластівки на сонці,

Як твої зіниці в радісних очах:

Зацвіли ромашки десь на горизонті.

Пахнуть поцілунки, як китайський чай.(1927р.)

            Володимир Сосюра у ліриці – це український Єсенін. Тільки він рішуче вигукує:               

 … Та не діждать золотозубим,

щоб я загинув через них!

Я – не Єсенін, я– Сосюра –

 поет рабів і комунар.(1928 р «В сумі»)

            Володимир Сосюра – це палкий патріот своєї країни. Творчість його не обходить народних прагнень до здобуття  незалежності та збереження рідної мови: «О, нація моя, роздерта і розбита на табори ворожі і чужі…» «Ні, наша мова не загине, її не знищуть сили злі».

            Творчий шлях поета був не рівний, в окремі періоди життя драматичним, близьким до трагізму Творчість його стає «захалявною» по вислову комісара освіти Шумського  Через перебування в 1918-20 рр в петлюрівської армії – армії незалежної України ( « І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було…») його роман «Третя рота», поема «Махно», вступна частина поеми «Мазепа» загинули в архів х ДАУ. Йому забороняють друкуватися та виступати з окремими творами.

«Навколо радості так мало» - вступна частина до поеми «Мазепа» була мов бомба в літературному середовищі», рукопис її вилучили у білоруського поета Дударя, згодом розстріляного.  Друкувався під цензурою та  самвидавом. За вірш «Любіть Україну» у переробленому виді у збірці «Щоб сади шуміли» у 1947 році йому присвоїли зівання лауреата Сталінської премії 1-го ступеню. А вже в 1951 році компартійна «Правда» знищувальною статтю «Об идеологническом извращении в литературе» піддала його творчість різкої критиці. Серце поета не витримало такої напруги. В 1965 році помер в санаторії «Конча-Заспа» від інфаркту.

            Він постійно терзався у душевних сумліннях, щодо  свого місці в житті, про що свідчить його вірш « Два Володьки».

            Володимир Сосюра любив Україну такою яка вона є була: з її кукурудзяними  ланами, з робітничими передмістями та заводськими трубами, з людським різномов’єм, з гомоном на перонах, з людьми в папахах, з запахом тютюну, самогону та кінського поту, з героями та не героями, з солов’їним співом та чорнобровими дівчатами, яким від щиросердо дарував конвалії з любов’ю, яку нам заповів:      «Любіть Україну, як сонце любіть.

                                               Як вітер і трави, і води.

                                               В годину щасливу і в радості мить.

                                                Любіть у годину негоди…

            Непримиренний до ворогів своєї  держави, до золотозубих непманів, до тих, хто різав його вірші, хто паплюжив його ім’я за любов до України, до людей та рідної мови в поемі «Розстріляне безсмертя» він називає поіменно і друзів, і недругів, і мертвих, і живих.

             Сосюра  це юнь моїх батьків.

Сосюра – це поетичне натхнення сучасної поетичної молоді. З щирою присвятою до нього:Не був тоді в його шкурі,

                                               Не сьорбав із ним борщі…

                                               Скажу: «Спасибі» Сосюрі

                                               За його золоті вірші.

     Письменник Іван Шкурай  розповів про ще трагічнішу долю жертви сталінського тоталітаризму про  творчість Василя Стуса, поета, дисидента-правозахисника, який виступив в захист  переслідування української інтелігенції разом з В. Черноволом, І.Дзюбою. В період 1972-77рр, 1980-85рр. відбував покарання  в таборах суворого режиму, та   карцерному режим два роки, де і помер нескореним. Йому посмертно присвоєно звання Героя України. Вірші його – це протест проти свавілля влади. Збірка його віршів «Птах душі» так і не вийшла на волю. Прочитав один із його віршів.

             Через  декілька десятиліть поет Стус переосмислить поетичні рядки Сосюри у вірші  « Ви ходили до Петлюри за штанами,

Ми ходили за штанами в магазин…

Ви свою виборювали волю,

Ми ж її хутенько пропили.» Сосюрі не вдалося зберегти національні ідеали своєї молодості, протистоячі « двум Володькам». Василь Стус демонструє можливість опору в суспільстві силою власного життя. Цьому присвячуються виставки, присвячені творчості звитяжців великого духу.

Іван Васильович розповів по споминам  письменника Петра Панча, про зустріч в Ровеньках з літераторами України Іваном Микитенком, Володимиром Сосюрою, Павлом Тичиною, Остапом Вишнею.., про те як їх переносили через калюжу.

             Віктор Зінов’єв  нагадав, що на вірші Стуса є пісня «Посадив на могилі яворину…»  Юрій Униченко прочитав своє присвячення тому часові:

« Слышишь , стучат… Открой

Под дверью  стит конвой.

Дверь растрощил сапог

Грубым ударом ног.

Щелкнул затвор. Затих».

Холод сковзал твой дых.

Время то – не игра,

Со страхов врывалось вчера

В нашу тревожную жизнь:

Зачистки тогда велись.

И вовче он от блажи,

Тех, кто «лишенее» скажет.

Слышишь, стучат…открой!

За кем то снова конвой?

Поэт и доктор наук…

Помнят зловещий тот стук.

             Іван Шкурай на спомин про ровеньківського поета Івана Бесчастного, якому зрівнялося 85 років з дня його народження, прочитав його вірша «Утренняя дымка, дымчатый рассвет…»., яка ввійшла до поетичної збірки "При свечах".  Присутні пом’янули поета добрим словом.

       Віктор Зінов’єв та Микола Черняк прочитали свої поетичні  та дотепні байки з нашого сьогодення. Прочитала свії автобіографічні вірші духовної направленості, новий член літоб’єднання,  пенсіонер, в минулому вчитель - біолог Білоцерковець Лариса Іванівна, яка вже має свою книжку віршів.
       Учасники обговорили подію  у місті  омолодження  нашого міста: зміни дати виникнення поселення Ровенецької слободи з 1705 року на 1793 року. Підставою до чого  стала дата передачі Орлову  поселення з кріпаками. Але ж до цього поселення було…

            Закінчили спором про  протиріччя  біблейських  фактів з Біблії, яка є джерелом сучасної духовності та мудрості, бажаючи один одному божої іскри у творчості.